Про мене

Від особистого досвіду до системної допомоги батькам

Аліса — друга дитина в нашій родині. Вона народилася вчасно, вагітність проходила чудово, пологи також були легкими. Аліса народилася з оцінкою 9 балів за шкалою Апгар.

До двох років Аліса розвивалася як звичайна нормотипова дитина. Але приблизно у два роки мене почало непокоїти одне питання:

— Чому вона не розмовляє?

У мене перед очима був яскравий приклад старшої доньки, яка в цьому віці вже розмовляла реченнями.

Я почала звертатися до різних спеціалістів, але практично скрізь чула одне й те саме:

— Зачекайте, ще заговорить.

Саме з цього моменту розпочався мій довгий шлях пошуку тієї самої «чарівної пігулки». Не хочу вдаватися в усі подробиці, скажу лише одне: мабуть, важко знайти ноотропні препарати, яких ми не пробували.

Паралельно з пошуками «чарівної пігулки» я шукала спеціаліста, який зможе нам допомогти.

Але тут усе виявилося ще складніше.

Елементарно почати займатися з Алісою, зацікавити її, мотивувати, посадити за стіл — усе це було надзвичайно складно. Багато «суперспеціалістів», які на словах могли все, після консультації просто ставили нас у якусь, як я зараз розумію, «неіснуючу» чергу зі знаком питання.

Не буду детально розповідати й про численні заняття, які не давали абсолютно жодних помітних результатів.

Мої пошуки тривали ще майже чотири роки.

Чотири роки, які забирали в мене найцінніше — час.

Які емоції та почуття переживала наша сім’я?

Мабуть, це одна з найскладніших речей, через які проходять батьки, коли опиняються віч-на-віч із таким діагнозом, як аутизм.

Іноді мені здавалося, що все це просто сон і скоро я прокинуся.

Цей шлях починався з неприйняття реальності, потім прийшло усвідомлення, а далі — боротьба.

На той момент я вже точно зрозуміла: ніхто не допоможе моїй дитині так, як можу допомогти їй я сама.

І одного дня в Instagram однієї зі своїх знайомих я побачила допис, який одразу привернув мою увагу:

«АВА-терапевт»

Я ніби відчула, що повинна це прочитати.

Потім я записалася на навчання. І вже після проходження першого модуля зрозуміла:

— ЦЕ ВОНО.

Це саме те, що я так довго шукала. Той самий світ у кінці тунелю.

Я не зупинилася. Продовжила навчання, вступила на другий модуль, потім почалися практичні тренінги.

Моє навчання триває й сьогодні. І, напевно, триватиме ще дуже довго, адже в цій професії неможливо одного дня сказати: «Я вже знаю все».

Але найголовніше для мене сталося тоді, коли я змогла — ЗМОГЛА — мотивувати до навчання власну доньку.

Моя дитина, яка постійно стрибала, не могла всидіти на місці навіть хвилини й на той момент не розмовляла, почала із задоволенням сідати за стіл і займатися.

Ми починали з найпростіших, базових навичок.

Поступово перейшли до вивчення букв, цифр, геометричних фігур, а згодом — до читання та лічби.

Навчання триває й зараз.

Але ми зробили величезний прорив.

Моє життя змінилося.

І саме ця ситуація змусила мене замислитися над тим, що, можливо, все це сталося в моєму житті не просто так.

Я зрозуміла, що хочу допомагати не лише своїй дитині, а й іншим дітям та їхнім родинам.

Так народилася ідея створення першого корекційно-навчального центру АВА-терапії в місті Миколаєві.

Фармацевт із дипломом психолога — звучить незвично, правда?

Але саме поєднання медичних знань і розуміння людської психіки дало мені можливість набагато глибше зрозуміти нас — людей, нашу поведінку та причини наших дій.

За останні кілька років я пройшла понад 25 навчальних курсів та отримала міжнародні сертифікати з різних напрямів психології.

Але якщо ви запитаєте мене, що стало для мене справжнім революційним відкриттям, я без вагань відповім:

прикладний аналіз поведінки.

Для мене це вже не просто професія чи робота.

Це частина мого життя.

І цими знаннями я хочу ділитися з вами.

Хочу розповідати про те, як вони допомагають мені по-новому бачити світ, краще розуміти причини наших дій і, найголовніше, — давати практичні інструменти, які можуть бути особливо ефективними в навчанні та розвитку дітей з особливими освітніми потребами.